Высший административный суд Украины подтвердил, что препятствовать выезду автомобиля с парковки при неоплате - незаконно

Определением № К/9991/5802/11, К/9991/4318/11 Высший административный суд согласился с выводами судов нижестоящих инстанций о признании незаконным и не действующим абзаца первого пункта 31 Правил парковки транспортных средств, утвержденных постановлением Кабмина от 03.12.2009 г. № 1342, которым предусмотрено, что в случае полной или частичной неуплаты стоимости услуг по содержанию площадок для платной парковки оператор имеет право препятствовать выезду транспортного средства с площадки путем применения специальных устройств-шлагбаумов или технических средств для препятствования выезду.

Такая позиция суда аргументирована тем, что Кабмин наделил правом временно задерживать транспортные средства лиц, не уполномоченных на это законами Украины, и в случаях, не предусмотренном законами Украины, что свидетельствует о нарушении требований законности при принятии пункта 31 Правил, сообщает ЛигаЗакон

Кроме того, Суд подчеркнул, что согласно статье 41 Конституции и статье 319 Гражданского кодекса, собственнику гарантируется право совершать относительно своего имущества любые действия, не противоречащие закону. Правомочия собственника могут быть ограничены или прекращены только в случаях и в порядке, установленных законом. По состоянию на день принятия решения по делу правом задерживать ТС наделены лишь уполномоченные лица Госавтоинспекции согласно части второй статьи 52-1 Закона "О дорожном движении" и положений Кодекса об административных правонарушениях.

С текстом Постановления вы можете ознакомится ниже:

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.09.2011 р.
N К/9991/5802/11,


N К/9991/4318/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів - Ситникова О. Ф., Мойсюка М. І., Мороз Л. Л., Лиски Т. О., Чумаченко Т. А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання частково недійсною постанови від 03.12.2009 року за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року (Ухвала N 2а-17176/09/2670), встановив:

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року (Ухвала N 2а-17176/09/2670) залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року, якою адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано незаконним та нечинним п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. N 1342, в частині аб. 1 у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та зупинено дію абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв - шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій Кабінет Міністрів України звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.


Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 3 грудня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів".

Згідно з п. 5 Правил паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.

Відповідно до п. 25 Правил оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування.

Абзацами 3 та 5 п. 26 Правил передбачено, що користувач зобов'язаний: сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.

Згідно з п. 30 Правил під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.

Згідно з аб. 1, 7 та 8 п. 31 Правил у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов'язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом. У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування.

Згідно з п. 32 Правил, якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку.

Згідно п. 4 Правил передбачено, що оператором є суб'єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Тобто, як вірно вказано судом першої інстанції, оператор є суб'єктом господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування як вид господарської діяльності, і має право на отримання відповідної плати за надання вказаних послуг. Перераховуючи збір за паркування до місцевого бюджету, оператор отримує вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування в якості оплати наданих ним послуг, і у випадку користування платним майданчиком для паркування особа оплачує вартість цієї послуги як і вартість будь-якої іншої послуги, що надається суб'єктами господарювання в будь-якій іншій галузі.

Враховуючи викладене та те, що законодавство не містить обов'язку держави в особі її уповноважених органів здійснювати обладнання і утримання майданчиків для паркування саме за рахунок збору за паркування, податку з власників транспортних засобів або інших податків, зборів та обов'язкових платежів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позовні вимоги щодо незаконності впровадження КМУ вказаного платежу є необґрунтованими.

Також вірним є висновок про безпідставність позовних вимог в частині скасування п. 25 вищевказаних Правил, так як п. 25 не передбачає відповідальності оператора за схоронність транспортного засобу (саме у такому значенні вжито термін "збереження"). Оскільки оператор згідно Правил не надає послуги зі збереження майна (охоронні послуги), то до обов'язків оператора не може бути віднесено надання таких послуг.

Отже, з врахуванням того, що ст. 521 Закону України "Про дорожній рух" передбачено право Кабінету Міністрів України встановлювати правила паркування транспортних засобів, то судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні позову щодо встановлення (визнання) відсутності компетенції (повноважень) відповідача на видання/прийняття оскаржуваної постанови.

Так само колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком щодо визнання незаконним та нечинним п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. N 1342, в частині аб. 1, так як Кабінет Міністрів України наділив правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадку, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті п. 31 Правил.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України власникові гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Станом на день прийняття рішення по справі жодним законом України подібного права не передбачено. Подібним правом наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції згідно ч. 2 ст. 521 Закону України "Про дорожній рух" та положень КУпАП.

Вимоги позивача щодо зобов'язати відповідача, за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т. ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою N 1342, також не підлягають задоволенню, так як так як судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю виконавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Також колегія погоджується з тим, що інші положення п. 31 та п. 32 Правил є похідними від загального права, передбаченого аб. 1 п. 31, тому не можуть бути застосовані за умови визнання його незаконним та нечинним, так як за своєю правовою природою цей платіж є відшкодуванням оператору понесених ним витрат на застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, тобто платежем, що не передбачає отримання прибутку, проте включає в себе фактично понесені витрати.

Що стосується ухвали про забезпечення позову то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання про зупинення дії абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів", у зв'язку з наявності явної протиправності вказаного пункту Правил шляхом встановлення обмеження у користуванні транспортним засобом у спосіб, передбачений законами України, а також з урахуванням існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів.


Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року (Ухвала N 2а-17176/09/2670) ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду попередніх інстанцій, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 КАС України, ухвалив:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року (Ухвала N 2а-17176/09/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.


Суддя   О. Ф. Ситников